Історія

Історична довідка про Северинівку

Северинівок у світі багато. Тільки Вікіпедія нараховує 11 назв. З них: по одній у Волинській, Житомирській, Кіровоградській, Одеській, Сумській областях. По дві: у Київській та три – у Вінницькій області. Є Северинівка і на території Молдавії – в заселеному, переважно українцями, Придністров’ї.

Назва нашого села походить від розповсюдженого тут прізвища Северин. В цьому переконані більшість жителів, хоча є версія що це прізвище в свою чергу походить від назви племінного союзу сіверян, який входив до складу Київської Русі. Стара назва с. Мар`ївки – Шуляківка походить від назви птаха – шуліки. За легендою переселенці з Правобережжя, які заснували село мали звичай на новому місці ставити стовпа. Який птах перший на нього сідав – так і називали село. Таким чином виникли і отримали назви Яструбине, Соколине та інші населені пункти. Сліди давнього життя на території наших сіл ще повністю не досліджені. На околиці села Васюківщина, яке входить до нашої сільради, розташований курганний могильник. Можливо він насипаний ще за скіфських часів. Хто знає, які таємниці ховаються у ньому. Та й чи маємо ми право турбувати прах спочилих?

Найдавніше поселення у нашій місцевості – це Рогізне.

Перша згадка про село Рогізне (з якого і виникла нинішня Северинівка) датується 24м квітня 1703 року. В цей день Андрієм Герасимовичем Кондратьєвим «на вершинь р. Рогозной купленой рыбный ставь и хуторь и борной ухожей, что куплень у Козмы Сенецкаго» [1] - пише церковний історик ХІХ столяття Філарет Гумілевський. Засноване воно було козаками – переселенцями з Білоцерківського полку, що на Київщині, про що свідчать назви нинішніх поселень Білоцерківщини: Рогізна, Рогізне, Рогозів...

В 1732 р. за переписом Хрущова в с. Рогізному підпрапорного Сумського Слобідського полку Михайла Юленка нараховувалось: поміщиків, двір-1, в ньому хат-1, душ – 3 (двірників); «подданых черкас» (тобто козаків) дворів – 24, в них хат – 47, душ – 150.

Важливу роль в житті села відігравала церква Івана-Воїна.  Назва була не випадкова, адже Іван-Воїн – покровитель козацтва, яке несло прикордонну службу, захищаючи населення від набігів кримських татар. Перша дерев’яна церква існувала в Рогізному вже у 1740 році. Зусиллями місцевого поміщика у 80-90 рр. XIX ст. вона була розширена і до неї прибудована дзвіниця. У 1939-му окрасу села – 5-банну церкву по-варварськи знесуть будівничі «світлого майбутнього», перед цим кілька разів пограбувавши [2]... Як свідчать архівні джерела та перекази старожилів, при церкві діяла церковно-парафіяльна школа, відкрита у 1876 році [3]. Повторне (мабуть після ремонту, або перебудови) її відкриття відбулося 2 грудня 1888 р. Очевидно, що школа  існувала і раніше, але даних про це знайти поки – що не вдалося.

Згадка про Рогізне та господарський уклад місцевої економії міститься також у багатьох дореволюційних виданнях:

«Рогізне – верстах в 4-х на захід від станції і в 12 від станції Суми знаходиться маєток Прянішнікових - Рогізне, площею біля 2 тис. десятин. В господарстві запроваджено чотири сівозміни: один чотирьох-, два п’яти-, і одна семипільна; крім того тут влаштовано дослідне поле з 14 пільною сівозміною. Насіння іде щорічно на продаж. Стадо рогатої худоби в господарстві з чистокровними симентальськими запліднювачами. Свині – чистокровні беркшири; щорічно продається біля 30 штук поросят. В маєтку з 1857 року існує цукровий завод, який щорічно переробляє 120 тис. берковців цукрових буряків і виробляє цукру-піску та патоки на суму білше 450 тис. крб.; робітників на заводі біля 400 чоловік» [4] - пише одне з них.

Вагоме значення в розвитку будь-якого українського села завжди відігравала школа. Перша школа на території теперішньої Северинівської сільської ради знаходилась у найдавнішому поселенні – Рогізному.

Школа, про яку згадується в архівах, була побудована коштом місцевого поміщика, інженера Олександра Петровича Прянішнікова. Подружжя Прянішнікових займалися благочинною діяльністю. Вони були опікунами народних шкіл  не тільки в Рогізному, а також у Куянівці, Склярівці, Новоандріївці і Левкові, крім того опікувалися Білопільським ремісничим училищем.

Навчальний рік у церковно – парафіяльній школі починався від заговин на Пилипівський піст (27 листопада) і тривав до Благовіщення (7 квітня). Основним засобом навчання письму була грифельна дошка. Вона являла собою темну пластину, розміром 20 Х 30, або 20 Х 15, заведену в дерев’яну рамку. На ній спеціальним циліндричним кам’яним олівцем робили подряпини (розлініювали), а потім писали. Незважаючи на примітивні, як на наш час, засоби навчання, діти мали великий потяг до знань.

Микола Гнатович СвітальськийОдним з випускників нашої школи був видатний український вчений – геолог, Віце – президент Академії Наук України Микола Гнатович Світальський [5] (8.12.1884 – 15.09.1937 рр.) Життєвий шлях цієї людини – приклад самовідданого служіння науці, своєму народу. Він автор понад 80 наукових праць у галузі геології, учасник і керівник багатьох геологічних експедицій на просторах Уралу, Забайкалля, відкривач Курської і Криворізької магнітних аномалій, невтомний дослідник Нагорного кряжу Донбасу, марганцевих руд Нікопольщини, нафтових проявів Роменщини. Важко переоцінити економічний ефект від його відкриттів. Крім наукової на його плечі лягає  великий обсяг адміністративної роботи як заступника Голови з вивчення виробничих сил республіки, Голови постійної комісії в справі реконструкції м. Києва. Вершиною його організаційної діяльності стало створення Інституту Геології України. Життєвий шлях нашого односельця трагічно обірвався в роки сталінських репресій.

Василь Захарович ФилоновичІншим уродженцем с. Рогізного був видатний український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки, дипломат, архівіст, контррозвідник Василь Захарович Филонович [6] (15.1.1890 - 3.6.1987 рр.). У роки Першої світової війни 1914-1918 рр. він закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище, відправлений на фронт. Після утворення Української Центральної Ради та проголошення рішень військових з'їздів про організацію українського війська взяв активну учась в українізації свого полку. Наприкінці 1917 р. призначений військовим командантом Сумщини, де сформував кінний полк, кілька стрілецьких сотень. У січні-лютому 1918 р. під час наступу більшовицьких російських війск на Київ очолював відтинок фронту Ворожба-Суми-Гайворон. У ході антигетьманського повстання Директорії УНР організував Сумський окремий курінь (1500 багнетів) і приєднався до 4-го полку Окремого корпусу січових стрільців. На початку 1919 р. призначений старшиною для окремих доручень при ставці Головного Отамана. Влітку і восени 1919 р. брав учась у боях на більшовицькому і денікінському фронтах, сім разів був поранений, останній – тяжко при обороні Житомира. У грудні 1919 р. у складі групи з 32 старшин направлений у денікінський тил на Катеринославщину для надання допомоги повстанським загонам. Потрапив у полон. Був вивезений денікінцями в Одесу, потім для суду до Новоросійська, звідки йому удалося втекти на Кубань і приєднатися до повстанців. У 1920 р. на чолі цього повстанського загону відступив через Сухумський перевал на територію Грузії. Був включений до складу української військової місії у Грузії, обіймав посаду віце-консула УНР у м. Поті. Звідти таємно проник до Криму, а восени 1920 р. виїхав до Туреччини. Невдовзі через Болгарію перебрався до Польщі. Урядом УНР призначений військовим аташе у Болгарії. Завдяки йому тут було відновлено могилу відомого українського діяча і мислителя, дядька Лесі Українки Михайла Драгоманова. Після ліквідації посади виїхав у 1921 р. до Чехословаччини, де закінчив військово-технічну школу. У 1939 р. взяв участь у боях військових підрозділів Карпатської України з угорською армією на посаді начальника штабу. Під натиском переважаючих сил фашистської Угорщини частини “Карпатської Січі” на чолі з тоді ще полковником Филоновичем відступили на територію Румунії. Після видачі румунським урядом січовиків угорським властям 22.3.1939 р. Василь Филонович деякий час перебував у мадярському концтаборі. Після звільнення жив у Словаччині, а з 1951 р. - у США. Очолював Союз українських ветеранів, Товариство прихильників УНР. Помер у Міннеаполісі, похований на цвинтарі Форест Лавин у Сент-Полі.

Школярі Северинівської школи, 1928 рік.Такі люди народжувались і зростали у нашому селі, своїми подвигами і знаннями славили його і всю Україну у світі.

Згодом, коли виник хутір Северинівка, було відкрито школу і на його території. Про її діяльність відомостей майже не збереглося. Відомо, що Северинівська початкова школа обслуговувала не тільки Северинівку, а й хутори Стеценків, Васюківщину, с.Рогізне, урочище Івановське.

Багато життів наших односельців забрало жорстоке ХХ століття. Від Голодомору 1932-1933 років тільки на території с.с. Мар’ївка і Михайлівка померло 275 людей [7,8]. А на фронтах ІІ Світової війни загинули 24 жителі населених пунктів, які входять нині до Северинівської сільради [9].

Діяла школа і під час німецької окупації. Після війни до 1958 року Северинівська школа була початковою чотирикласною. В 1956 – 1957 навчальних роках в її стінах навчалося 88 школярів, а в 1957 – 1958 р.р.  – 96. По її закінченні діти йшли навчатися до Мар’ївської 7 - річної школи. Директором школи у 1957 році був Черниш Микола Олександрович.

Це тільки перші штрихи історії наших сіл, зібрані краєзнавцями та учнями школи. Попереду чекає тривала, захоплююча робота з пошуку джерел та упорядкуванню повноцінної історії Северинівки. Подаємо тут ескіз нашої роботи, щоб кожен бажаючий міг долучитися до неї: поділитися спогадами, фотографіями, документами і цінними порадами. З цієї мозаїки і постане колись велична картина боротьби і трагедій, подвигів і праці наших славних і волелюбних предків.

Геннадій Іванущенко

______________________________________________________

1. Гумилевский Филарет. Историко – статистическое опісаніе Харьковской епархіи. – М. – 857. – С.398.

2. Державний архів Сумської області (далі – ДАСО). Ф. Р. 906, оп. 1, спр. 36, арк. 14-14 зв.

3. Систематическій  сборникь постановленій Сумского уездного земского собранія сь 1865 до 1895 г. Составиль М.А. Городенскій. – Изданіе Сумского уездного комитета. – Сумы. –Типография В.П. Родионова. – 1895. – С.247.

4. Россія. Полное географическое описаніе нашого отечества. Настольная и дорожная книга для русскихь людей. Подь редакціей В.П. Семенова. – Т.7. Малороссія. – С.-Петербургь – Изданіе А.Ф. Девріена. – 1903. –  С.329.

5. Звагельський В. Увічнений у назві мінералу. // Сумський календар. – 1997. – С.112.

6. Вони служили Україні. // Україна Молода. – 14 серпня 2010. – С.8.

7. ДАСО. Ф. Р.7720, оп.15, спр.391.

8. ДАСО. Ф. Р.7720, оп.15, спр.369.

9. Історія міст і сіл УРСР. Сумська область. – Х. – 1973. – с.572.

Що Вас пов'язує з Северинівкою?
Цитата дня

Якщо ви думаєте, що пригоди - це небезпечно, спробуйте буденність - це смертельно

(Пауло Коельо)

Погода в Северинівці