Історія

Микола Світальський – академік з Рогізного

Останнім часом повертаються з небуття імена та праці незаслужено забутих подвижників, чия діяльність створювала економічні підвалини нашої державності. Їхня доля –  лише фрагмент на тлі тоталітарної доби. Доби, за висловом О. Ольжича „жорстокої, як вовчиця”.

В жодній книзі з історії академії наук чи в енциклопедичних виданнях України не зазначено ні точної дати народження, ні дати смерті видатного вченого з рудної геології академіка Миколи Гнатовича Світальського.

Тепер встановлено, що народився він 8 грудня 1884р. на колишньому хуторі, а нині селі Рогізне, що підпорядковане Северинівській сільській раді Сумського району. Мальовнича місцевість з гаями і ставками, гарна церква, доглянутий парк, прибуткова економія  приваблювали для поселення як заможних людей, так і тих, хто прагнув добре заробити. Тут і жила родина Світальських. Батько Миколи Гнатовича походив містечка Смілого на Черкащині, був римо-католицького віросповідання, але сина хрестив у місцевій православній церкві Івана Воїна. Відомо також, що жив він у Рогізному тимчасово і працював механіком цукрового заводу в селі Степанівка. В Рогізному у Світальських народилася також дочка Віра.

Після закінчення місцевої школи Микола Гнатович вступив до Сумського реального училища, де успішно завершив навчання у 1902 р.

Реальне училище, в якому навчався Світальський

Реальне училище, в якому навчався Світальський

Обдарований юнак наполегливо працював над самоосвітою. Прочитані книги відкрили йому дивовижний і захоплюючий світ мандрів та геологічних пошуків. Вищу освіту одержував у Петербурзькому гірничому інституті. Палка і чесна натура хлопця кликала його не тільки в науку, але і в громадське життя. За участь у студентському русі його, як і багатьох інших, було звільнено з інституту і поновлено лише через рік.

На четвертому році навчання Микола Гнатович одружився. В 1911 р. в сім’ї Миколи Гнатовича і Ольги Йосипівни народилася дочка Оксеня і в цьому ж році Світальський закінчує навчання в інституті.
Трудова діяльність М.Г.Світальського розпочалася ще в студентські роки  на копальнях Уралу. Спочатку він працював колектором у старшого геолога М.К. Висоцького. З 1912 по 1921рік був помічником, а потім начальником великих геологічних партій на просторах Прибайкалля і Забайкалля [1,2,3,4]. Тут Світальський пройшов практичну школу польового геолога – від проведення геологічної зйомки до розвідок і пошуків залізних, мідних, срібно-свинцевих, олов`яних, вольфрамових, платинових і золотоносних родовищ.  Впродовж 10 років він очолював розвідкові партії від Центрального науково-дослідного геологорозвідувального інституту. На підставі детального вивчення багатющих експедиційних матеріалів М. Світальський публікує численні наукові статті і монографії. В 1914 р. його обирають ад’юнкт-геологом Гірничого департаменту.

В 1918 р. найпрестижніша в Росії геологічна організація – Геологічний комітет обирає М. Світальського  старшим геологом, завідуючим секції петрографії. З 1919 року він читає курс описової петрографії в Петербурзькому гірничому інституті,  навесні 1921-го захищає магістерську дисертацію а в 1926 р. Миколу Гнатовича призначають заступником директора Геологічного комітету (Геолкому), завідуючим відділом монографічного опрацювання і завідувачем геологічного музею.

Микола Гнатович СвітальськийНа початку 30-х років уряд СРСР і Геолком звертають увагу на регіональні дослідження залізорудних, поліметалічних та енергетичних корисних копалин, зокрема в Україні. Очолює ці роботи М. Світальський. Під його керівництвом впроваджується магнітометрична зйомка, завдяки якій була відкрита смуга магнітних аномалій від Кривого Рога через Кременчук до Курська. Вперше в геологічній практиці було впроваджено алмазне свердлування та складена геологічна карта Криворізького залізорудного родовища. Поклади залізних руд розвідувались на глибину 1136 метрів, і їх запаси виявились в шість разів (!) більшими за очікувані. За результатами цих досліджень у 1932 р.  вийшла фундаментальна праця М. Світальського “Железорудные месторождения Кривого Рога” з геологічною картою в масштабі 1:20000, яка не втратила свого практичного значення і донині [5].

М.Світальський був не тільки високоосвіченою людиною, видатним вченим з рудної геології, але й прекрасним педагогом. Починаючи з 1919 р. він викладає в Петербурзькому гірничому інституті, а з 1927-го  впродовж наступних десяти років очолює там кафедру корисних копалин. Коли в 1933 р. у Київському університеті вперше було відкрито геологічний факультет, ректор університету Д.Ф. Мельник запросив професора Миколу Світальського до читання  лекцій з курсів петрографії, мінералогії та рудних родовищ. Аудиторії, де читав лекції Микола Гнатович, завжди були переповнені слухачами. Він також викладав у Київському гірничо – геологічному інституті і був автором двохтомного підручника з корисних копалин, який був визнаний одним з найкращих [6,7].

В 30х роках вчений працює в системі Всеукраїнської академії наук (ВУАН). 30 жовтня 1930 р. його обирають академіком за фахом “Петрологія, петрографія та корисні копалини”, а в 1934 р. призначають директором інституту геології, створеного, до речі, за ініціативою самого Світальського. Довге і настійливе оббивання порогів владних органів, переконування чиновників у тому, що індустріальний розвиток України неможливий без такого наукового закладу, нарешті дало результат. В архіві ВУАН зберігся документ: “Протокол № 20 Засідання Всеукраїнської Академії Наук від 19 липня 1931 р.: 1. Прийняти пропозицію акад. М.Г.Світальського про організацію науково – дослідного інституту корисних копалин (...) ” [8]. З цього часу Микола Гнатович розпочав спрямовувати наукову роботу інституту на практичні заняття по розширенню мінерально-сировинної бази України. Він особисто очолює наукові експедиції з вивчення поліметалів  Нагольного кряжу Донбасу, марганцевих руд Нікопольщини, нафтових проявів Роменщини. В інституті був організований “кабінет Донбасу”.

Про нашого земляка та його наукові здобутки заговорили не тільки на Батьківщині, а і в зарубіжних наукових колах. В 1933 році він виступає на XVI сесії Міжнародного геологічного конгресу у Вашингтоні з доповіддю “Зональний поділ рудних родовищ”.

Постановою Раднаркому УСРР від 11 квітня 1935 р. М. Світальського затверджують членом Президії і другим віце-президентом ВУАН. Крім наукової на його плечі лягає  великий обсяг адміністративної роботи як заступника голови з вивчення виробничих сил України, голови постійної комісії в справі реконструкції м. Києва. В грудні 1934 р. його було висунуто кандидатом до  Київської міськради.

М. Світальського затверджують членом Президії і другим віце-президентом ВУАН

М. Світальський ніколи не був членом будь-якої політичної партії, нічим не завинив, не скомпрометував себе ні перед своїми колегами, ні перед наукою. Єдиною “провиною” цієї людини було те, що вона жила в криваві тридцяті – роки комуністичного терору. Нині відомий сценарій, за яким було знищено кращих фахівців серед української наукової інтелігенції.

Кривава одіссея  розпочалася в листопаді 1936 р. з арештом доцента кафедри математики Ленінградського електротехнічного інституту ім. Ульянових О. Слухановського. Зламаний тортурами в НКВД під диктовку слідчого він ”визнав” свою належність до “контрреволюційної фашистської організації”, назвав 25 її “членів” серед яких було і прізвище Світальського.

Академіка арештували вночі 29 червня 1937 р. по вулиці Рейтарській,13, де він жив з родиною. Було проведено опис майна – до носової хустки і підкомірця включно. Перелік майна складає 86 предметів, 6130 книг і... 2 крб. 58 коп. грошей.

...Набирала обертів індустріалізація, країна плавила сталь, прокладала залізниці, будувала трактори і танки, а “чорний ворон” мчав  до СІЗО Лук’янівської тюрми людину, яка зробила все це можливим. В одній камері з академіком знаходився  студент філфаку Київського  університету, житель Києва Лев Митрофанович Желєзняк. Ув’язнених  з Лук’янівського ізолятора возили на допити в будинок НКВС.

Розслідування кримінальної справи М.Г.Світальського проводила жінка, добре обізнана із садистськими прийомами. Особа слабкої статі, вона досконало володіла відбірною матірщиною, відправляла арештованого академіка до спеціальної кімнати де “прискорювали” зізнання. Повертаючись у камеру Микола Гнатович плакав і обурювався. Високоінтелігентний,  делікатний, чуйний і скромний він не міг збагнути, як може так принизливо зі звірячою ненавистю поводитися жінка. Цю бувальщину і розповідав Л.М. Желєзняк, який відбув у виправно-трудових таборах ГУЛАГу відведений термін і повернувся за часів “хрущовської відлиги” до Києва.

Кримінальна справа  М.Г.Світальського тепер доступна для ознайомлення [9]. Але за документальною послідовністю вона надзвичайно фрагментарна. В ній, наприклад, відсутні перші протоколи допитів Миколи Гнатовича під час його перебування в Лук`янівському ізоляторі. Немає протоколу допиту в Москві, куди його етапували  в супроводі спецконвою в окремій камері вагонзека. Відсутні останні протоколи допиту і вироку, який винесено в Дніпропетровську. Очевидно, знищені всі документи, які компроментували «роботу» слідчих.

Єдиний протокол допиту від 7 червня 1937 р. обсягом 16 сторінок написаний каліграфічним почерком самим Світальським [10]. На кожній сторінці його власноручний підпис. Мабуть, цим бузувірським заходом передбачалось переконати майбутніх науковців у цілковитому визнанні висунутих йому звинувачень. Але ніхто не сумнівається, що вони були сфабриковані злодійсько-підступним шляхом – надто вже відомі сьогодні кожному досліднику способи “вибивання” показань слідчими органами “диктатури пролетаріату.”

Починається протокол такими словами оперуповноваженого УДБ Ізмайлова: «На допросе 1 июля вы сделали заявление, что намерены правдиво рассказать следствию о существовании контрреволюционной организации и своем участии в ней». Мабуть, вже 1 липня М.Г.Світальський вже був остаточно «зламаний». Чого варта ота «правдива» заява Миколи Гнатовича, як і заяви багатьох жертв го часу – нині відомо усім. Точно таким самим шляхом були одержані компроментуючі Світальського свідчення від його колишніх колег і співробітників. Вірогідно, кати – слідчі порадили академіку  «зізнатись» в усіх звинуваченнях і в такий спосіб зберегти життя. Це видно із тексту:

«Наркому Внутренних дел УССР

Заявление

Я, Свитальский Николай Игнатьевич, арестованный 29.06.37, настоящим признаю свою вину перед советской страной, ее Правительством и Партией в том, что был участником вредительской контрреволюционной организации и был одним из руководителей ее в геологической части.

Я никогда не думал, что мне придется попасть под влияние людей которые, действуя страхом и запугиванием, используют меня в своих вредительских целях. Но я попал в такое положение и из страха перед ними, катился по наклонной плоскости вплоть до своего ареста. Меня мучило и тяготило мое положение, и теперь, как не тяжело переживать позор и стыд, я рад, что могу раскрыть свою душу перед органами власти и снять с себя тяжелое бремя, которое я нес.

Прошу Вас поверить мне, что на следствии я скажу всю правду, все, что знаю и что сделал. И еще прошу передать Правительству, что я искренне раскаиваюсь и надеюсь, что после этого, после того, что я снял с себя мучившее меня тяжелое бремя, я всего себя, вес свои силы и знания отдам на служение дорогой мне родине, если мне дана будет к тому возможность. Я знаю, что я понесу наказание и готов перенести все, лишь бы получить возможность своей честной работой загладить свою вину.

Н. Свитальский     I/УII. 1937 г. »

Закрите судове засідання військової колегії Верховного Суду СРСР без свідків і захисту відбулося в м. Дніпропетровську 14-15 вересня 1937 р. У звинувачувальному вироку констатовано, що УДБ НКВС УРСР розкрита і ліквідована “фашистська терористична і шпигунська організація” серед геологів, що належала до української філії, очолюваної Світальським. Вирок був найсуворіший – розстріл з конфіскацією усього особистого майна. Того ж дня, 15 вересня 1937 р. вирок було виконано. Ніхто не знає – де поховано вченого і чи поховано взагалі, нічого невідомо також про долю його родини.

Відразу ж після арешту Миколи Світальського своєю постановою Президія АН УРСР вивела його із складу дійсних членів, звільнила з посади віце-президента АН УРСР та з посади директора Інституту геологічних наук, як ворога народу. Сім`ю  Світальського вигнали з помешкання і вона змушена була переїхати до Ленінграда. На численні запити в різні інстанції про долю М.Г. Світальського відповіді не було ніякої. Лише в 1945 році на лист Оксені Миколаївни енкаведисти відповіли, що Микола Гнатович помер у 1944 році (!), не зазначивши при цьому ні обставин смерті, ні місця поховання.

23 жовтня 1957 р. Військовою колегією ВС СРСР “Определением №4н-04605/57” вирок від 14.09.1937 р. “по вновь открывшимся обстоятельствам” був скасований і М. Світальського  реабілітовано посмертно. Були реабілітовані ще понад 40 геологів, які проходили по справі Ленінградського, Київського і інших зфабрикованих чекістами “Центрів”.

З того часу минуло багато років. Геологи України і земляки академіка високо цінують його науковий доробок у пізнанні і збагаченні мінерально-сировинної бази нашої держави. З під пера вченого вийшло понад 80 наукових праць. Його дослідницька і організаційна діяльність характеризувалися новаторськими ідеями, добросовісністю, чесністю, що є взірцем для молодого покоління. Нині конференц-залу Інституту геології НАН України прикрашає майже в повний зріст портрет академіка М.Г. Світальського, виконаний у 1988 році на високому художньому рівні заслуженим художником України  П.І. Біланом. На  честь академіка названо смарагдово-зелений слюдистий мінерал – Світальскит [11,12,13], його праці вивчають науковці і, напевно, близький той час, коли земляки вченого ходитимуть вулицею Світальського, а діти навчатимуться в школі його імені.

Він того вартий.

Геннадій Іванущенко

______________________________________________________

1. Свитальский Н.И. К вопросу о классификации  кристаллических сланцев. // Геол. Вестн. – 1915. – Т.1/1/. – С. 20 – 33.

2. Свитальский Н.И. Серебро – цинковые месторождения восточной части   Нерчинского горного округа  /с 27 картами и диаграммами/. – Петроград, - 1919. – 101с.

3. Свитальский Н.И. Половинкина Ю.И. Геологические исследования в системах рек Ципи и Муи. – М.; Л.: Геолиздат – 1931. – 200с. - / Тр. Главн. Геол. – развед. Упр. ВСНХ СССР. – Вып.32/.

4. Свитальский Н.И. Геологические исследования в Читинском золотоносном районе / с одной картой /. – М.; Л.: Геолиздат, - 1932. – 41с.

5. Свитальский Н.И. Железнорудное месторождение Кривого Рога и генезис его руд // Изв. Геол. Ком. – 1924. – т.43, вып.1. – С.17 – 39.

6. Свитальский Н.И. Курс рудных месторождений. – Т.1: Месторождения магматические. – М.: Гос. науч. – техн. горно – геол. нефт. изд-во. – 1933. – 370 с.

7. Свитальский Н.И. Курс рудных месторождений. – Т.2: Месторождения выветривания, осадочные метаморфические. – Л.,М.; Новосибирск. Госгеолнефтеиздат. – 1933. – 167с.

8. Архів Президії НАН України, ф. 251, оп. 1, спр. 49, арк. 147. Оригінал, машинопис.

9. Криминальное дело Свитальского Н.И. № 404. Центральний державний архів громадських об`єднань України.

10. Повернення академіка Миколи Світальського. // Сумська старовина. - 1996.-            С.43.

11. Сердюченко Д.П. Свитальский и его положение в ряду четырех-кремниевых    слюд // Зак.Всесоюз.минерал. о-ва. – 1965. – Ч. 84, вып.5.С.566 – 570.

12. Макаренко Д. Трагічна доля Миколи Світальського. / Червоний промінь. - №18.-   1 травня 1996 р.

13. Звагельський В. Увічнений у назві мінералу. // Сумський календар. – 1997. -    С.112.

______________________________________________________

Додаток 1

Бібліографія праць М.Г.Світальського (Список неповний):

1.Свитальский Н.И. К вопросу о классификации  кристаллических сланцев. // Геол. Вестн. – 1915. – Т.1/1/. – С. 20 – 33.

2.Свитальский Н.И. Серебро – цинковые месторождения восточной части Нерчинского горного округа  /с 27 картами и диаграммами/. – Петроград, - 1919. – 101с.

3.Свитальский Н.И. Железнорудное месторождение Кривого Рога и генезис его руд // Изв. Геол. Ком. – 1924. – т.43, вып.1. – С.17 – 39.

4.Свитальский Н.И. Железнорудное месторождение Корсак - Могилы // Изв. Геол. Ком. – 1924. – т.43, вып.3. – С.7 – 9.

5.Свитальский Н.И. Половинкина Ю.И. Геологические исследования в системах рек Ципи и Муи. – М.; Л.: Геолиздат – 1931. – 200с. - / Тр. Главн. Геол. – развед. Упр. ВСНХ СССР. – Вып.32/.

6.Свитальский Н.И. Геологические исследования в Читинском золотоносном районе / с одной картой /. – М.; Л.: Геолиздат, - 1932. – 41с.

7.Свитальский Н.И., Фукс Э.К., Половинкина Ю.И.,   Железнорудное месторождение Кривого Рога . // Тр. Всесоюзн. Геол. – развед. Об-ния. – 1932. – Вып.153. – 283с.

8.Свитальский Н.И. Курс рудных месторождений. – Т.1: Месторождения магматические. – М.: Гос. науч. – техн. горно – геол. нефт. изд-во. – 1933. – 370 с.

9. Свитальский Н.И. Курс рудных месторождений. – Т.2: Месторождения выветривания, осадочные метаморфические. – Л.,М.; Новосибирск. Госгеолнефтеиздат. – 1933. – 167с.

10. Свитальский Н.И. Железнорудные месторождения южной кристаллической полосы // Главнейшие железорудные месторождения СССР. – Т.1: Европейская часть СССР. – Л.,М.; Новосибирск. Госгеолнефтеиздат. – 1934. – С. 94 - 133.

11. Світальський М. Г. Класифікація виверження гірських порід за ознакою насичення. // Геологічний журнал. – 1935. - Т.1, в 3 – 4.

12. Свитальский Н.И. Нагольный кряж / Предварительный отчет о работах экспедиции в Нагольном кряже/. – Киев: Изд. АН УССР.– 1935. – 78 с.

13. Світальський М.Г. Соляна тектоніка північноукраїнської мульди і можливість знаходженя в ній нафти. // Вісті АН УРСР. -  1936. -  № 5 – 6.

14. Свитальский Н.И. Кривой Рог и его железные руды // Южная экскурсия. Украинская СССР: Междунар. геол. конгрес. XVII cес. – М., 1937. – С. 50 – 75.

15. Свитальский Н.И. Происхождение кристаллических сланцев и метаморфических горных пород. / Исторический очерк/. – Киев: Изд.-во АН УССР.– 1937. – 144 с.

Що Вас пов'язує з Северинівкою?
Цитата дня

Якщо ви думаєте, що пригоди - це небезпечно, спробуйте буденність - це смертельно

(Пауло Коельо)

Погода в Северинівці